Твір україно ти моя молитва

Полное описание: Твір україно ти моя молитва - в детальных подробностях для наших читателей.

Васыль Симоненко Украина

Васыль Симоненко «Украина»
(перевод Владимира Туленко)

Украина, пью твои зеницы
Голубые, ведь тревожно вновь.
Красным цветом в них блестят зарницы
Революций, недовольств, бунтов.

Украина! Для меня ты – чудо!
Жизнь пускай плывёт за годом год,
Любоваться я тобою буду,
Удивляясь от твоих красот.

Для тебя жемчужины посею,
Для тебя и мыслю и творю –
Пусть молчат Америка с Россией
В час, когда с тобою говорю!

Места нет для недругов лукавых,
Пусть друзей в пути согреет свет.
Есть сыновье у поэта право
С мамой пообщаться тет-а-тет.

Редко о тебе я вспоминаю,
В дней коротких нахожусь я мгле.
Бесы все на небо не удрали,
Ходит их до чёрта на земле.

Ежечасно с ними мне схлестнуться,
Вновь услышишь ты металла звук.
Без друзей никак не обойдусь я,
Их любви, тепла их нежных рук.

Украина! Ты моя молитва!
О тебе веками песнь поют.
Громыхает вновь над миром битва,
За твои права и жизнь твою.

Пусть пылают тучи фиолетом,
Пусть шипит обидой старый враг,
Каплей крови я прольюсь при этом
На святой страны родимой стяг!

Василь Симоненко «Україно»

Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене — диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

стих Василя Симоненко в переводе Юрия Петракова

Стих Василя Симоненка в переводе Юрия Петракова
***
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

***
Отыщу в глазах твоих зарницы,
Что тревожат голубой простор.
С них слетают молниями птицы
Революций, бунтов, дрязг и ссор.

Украина! С веку и доныне!
И пускай течет за годом год,
Образ твой, все также сердцу мил мне,
Словно материнский небосвод.

Пусть колдуют недруги лукаво,
Пусть друзья забудут обо мне.
Знайте – есть мое сыновье право
С мамою побыть наедине!

Редко я встречаюсь с нею, знают.
Растворяя лик ее во мгле,
Черти, что на небе поджидают,
Что творят все козни на земле.

Видишь, как они со мною бьются
Слышишь битвы бесконечной звук
Знают, без тебя не обойдусь я,
Без твоей любви, без глаз, без рук.

Украина! Ты моя молитва,
О тебе все думы и слова.
Вот опять вокруг зовут на битву
За твою судьбу, твои права.

Вновь стремятся затащить в окопы,
Все, чем я живу, что я творю.
Помолчи, Америка с Европой!
Я сегодня с мамой говорю!

Если скажет –
Будь готовым к бою!
То её молитвой осенён,
Я прольюсь своею алой кровью
На священный шелк её знамён.

Україно — ти моя молитва – 11 клас – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Василь Симоненко постав перед нами сурмачем молодого покоління, що дітьми-пастушками вийшло з воєнних заграв. Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до рідної України, він виповів свою любов до неї в палких рядках:

Не шкодуй добра мені, людині,

Щастя не жалій моїм літам —

Все одно ті скарби по краплині

Я тобі закохано віддам.

Чуття отчої землі особливе, бо любов до Вітчизни — вимоглива, відповідальна. Поет-патріот був скрізь і в усьому чесний, безкомпромісний. Про це свідчить уся його поетична спадщина.

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Слова „Батьківщина”, „Україна” поет вимовляв з благоговійною любов’ю. Він любив Україну сердечно й ніжно. Але чутливе поетове серце не могло байдуже спостерігати будь-яке приниження навіть імені Батьківщини-матері. Ось чому деякі його строфи вулканно клекотіли словом схвильованим, сповненим болю й жагучої любові:

Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броду —

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

Читайте так же:  Сильная православная молитва о замужестве

Задушевна розмова сина з матір’ю — така тема поезії „Україні”.

Рідна земля виступає у вірші не абстрактно-поетичним поняттям, ні, вона жива, найдорожча мати, їй адресує поет усю стурбованість, відданість і ласку.

„Україно! Ти для мене диво!” — з гордістю проголошує поет. Ніхто не має права йому заважати в тій по-людському задушевній бесіді: „Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю”. У цих словах немає ніякого зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемогутнє бажання поспілкуватися, щоб ніхто не втручався в розмову, щоб була вона щирішою й задушевнішою.

Доля України — найважливіша для митця. Він гостро відчуває кревний зв’язок із нею, готовий на самопожертву заради її щастя. Україна й рідна мати були для В. Симоненка поняттями неподільними:

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Життя поставить нові вимоги, нові клопоти обсядуть людину, але за нами „завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата”. Ніколи й ніде не забуваймо: що б нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на чужому полі, „прийдуть з України верби і тополі. ”.

Василь Симоненко писав так, як не писав жоден поет до нього. Його слова можна відлити в бронзі, карбувати на граніті.

Любов поета до України не була абстрактною, вона могла вибухнути й словом обурення, бути грізною пересторогою всім нікчемам, бездушним, безсердечним людям. Поет звертається до рідної землі:

Моя Україна (Твір-роздум).
Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Моя Україна (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Я народився в Україні, і мені безмежно дорога ця земля. Це і Тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись панували славетні козаки: сильні, мужні, красиві люди, а головне — вільні!

Багатство України — це золоті пшеничні лани. Ось чому на нашому прапорі є жовтий колір, який і символізує безмежні лани пшениці. Другий колір на прапорі — блакитний — це чисте небо України.

Любити свою Батьківщину — це значить не тільки пишатися її славною історією, але прагнути своїми діями ще вище піднести її велич, повсякчас дбати про втілення в життя світлих ідеалів.

Україна має багато талановитих синів і дочок, які віддають усі свої знання, уміння, щедрість сердець рідній неньці. Кому зараз не відоме ім’я Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, який вірив у те, що «оживе добра слава, слава України»? Хто не знає видатного Каменяра — Івана Франка, або українську дочку Прометея — Лесю Українку?! Виринають з небуття нові й нові імена, імена тих, хто любив рідну землю, хто вірив у неї й боровся за її щастя: Пантелеймона Куліша, Василя Симоненка, Василя Стуса і ще багатьох і багатьох.

Ми вже досить дорослі, аби замислюватися про своє майбутнє, своє і своєї Батьківщини. Я прагну стати корисним для свого народу, вирости громадянином з активною життєвою позицією, хочу впевнено орієнтуватися в проблемах сучасності, бачити перспективи розв’язання цих проблем. Для цього насамперед треба вчитися, любити свою державу, щоб обрана професія принесла якнайбільше користі.

Зараз, коли Україна все більше і більше скочується в розряд відсталих, слаборозвинених країн, їй дуже потрібні фахівці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий європейський і світовий простір у ролі рівноправного ділового партнера.

Усе частіше ми замислюємося над тим, чому живемо гірше від громадян цивілізованих держав. І звинувачуємо при цьому всіх: від керівника підприємства, закладу до президента. Та забуваємо, а може, і не знаємо того, що впродовж століть не мали держави, не мали свого правочинства, не мали законів, які не тільки були б виписані на папері, але й були дійовими. Я мрію, щоб врешті-решт по-справжньому запрацювали наші закони, щоб на краще змінилося наше життя, щоб Україна стала великою країною. І це буде залежати від нашого покоління, у деякій мірі особисто від мене.

Моя Україна (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Повернутися на сторінку Твори з розвитку мовлення

«Україно — ти моя молитва» (Твір-роздум).
Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

«Україно — ти моя молитва» (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Василь Симоненко постав перед нами сурмачем молодого покоління, що дітьми-пастушками вийшло з воєнних заграв. Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до рідної України, він виповів свою любов до неї в палких рядках:

Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.

Чуття отчої землі особливе, бо любов до Вітчизни — вимоглива, відповідальна. Поет-патріот був скрізь і в усьому чесний, безкомпромісний. Про це свідчить уся його поетична спадщина.

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Слова «Батьківщина», «Україна» поет вимовляв з благоговійною любов’ю. Він любив Україну сердечно й ніжно. Але чутливе поетове серце не могло байдуже спостерігати будь-яке приниження навіть імені Батьківщини-матері. Ось чому деякі його строфи вулканно клекотіли словом схвильованим, сповненим болю й жагучої любові:

Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду —
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.

Задушевна розмова сина з матір’ю — така тема поезії «Україні».

Рідна земля виступає у вірші не абстрактно-поетичним поняттям, ні, вона жива, найдорожча мати, їй адресує поет усю стурбованість, відданість і ласку.

«Україно! Ти для мене диво!» — з гордістю проголошує поет. Ніхто не має права йому заважати в тій по-людському задушевній бесіді: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю». У цих словах немає ніякого зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемогутнє бажання поспілкуватися, щоб ніхто не втручався в розмову, щоб була вона щирішою й задушевнішою.

Читайте так же:  Молитвы перед экзаменом

Доля України — найважливіша для митця. Він гостро відчуває кревний зв’язок із нею, готовий на самопожертву заради її щастя. Україна й рідна мати були для В. Симоненка поняттями неподільними:

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати…
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Життя поставить нові вимоги, нові клопоти обсядуть людину, але за нами «завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата». Ніколи й ніде не забуваймо: що б нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на чужому полі, «прийдуть з України верби і тополі…».

Василь Симоненко писав так, як не писав жоден поет до нього. Його слова можна відлити в бронзі, карбувати на граніті…

Любов поета до України не була абстрактною, вона могла вибухнути й словом обурення, бути грізною пересторогою всім нікчемам, бездушним, безсердечним людям. Поет звертається до рідної землі:

Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай того земне тяжіння зрадить
Із прокляттям безвість проковтне!
Це страшний, але справедливий вирок.

«Україно — ти моя молитва» (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Повернутися на сторінку Твори з розвитку мовлення

Моя країна (Твір-роздум).
Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Моя країна (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Ми живемо в прекрасному краї — Україні. Він славиться родючими землями з багатими врожаями, чудовою природою. Ми вивчаємо унікальні природні та кліматичні умови нашої країни на уроках природознавства. Високі шпилі Карпат, їх букові ліси, родючі землі центральної України, яскраве сонце кримських курортів, уславлена Слобожанщина — це все моя країна.

Але перш за все наш край відомий добрими працьовитими людьми. Що б не відбувалося — завжди українці відстоювали свободу і честь свого краю. У боротьбі з турками, польською шляхтою, німецько-фашистськими загарбниками вирішальну роль відігравав народ. Люди вважали за честь померти, захищаючи своїх рідних від ворога. Так само народ самовіддано відбудовував свої міста й села.

У всі часи українцям були притаманні такі риси, як доброта, працелюбність, повага до інших людей, тяжіння до краси і духовності. Це є національними рисами нашого народу. Пересвідчитися в цьому я можу на прикладі своєї бабусі, яка живе в селі. Приїжджаючи до неї у гості, розумію, що для мене це найщасливіші дні. Бабуся — добра, лагідна людина, з любов’ю ставиться до мене. Вона часто розповідає мені історії про минуле, вчить поважати природу. Разом із нею ми працюємо на городі чи ходимо в ліс збирати білі гриби.

Я знаю, що головне для кожного з нас — бути вірним своїй Батьківщині, бути її свідомим громадянином. І я намагаюся стати ним, бо прагну бути схожим на своїх батьків і мою улюблену бабусю.

Моя країна (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Повернутися на сторінку Твори з розвитку мовлення

Україно, ти-моя молитва…

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Україно, ти – моя молитва…

Звучить “Мелодія” М.Скорика. На сцені юнак і дівчина перед закритою завісою.

Юнак. Україна! Одне тільки слово – і ми входимо у світи сивої, мов жито, історії і барвінкової юності, у світи трагедійного епосу і поетичного відродження, у світи героїчних діянь і неповторної краси.

Дівчина. Україно! Про тебе сиві кобзарі співали, що ти обездолена чайка-небога, що вивела діточок на битій дорозі. Так, на битих шляхах шукали долю твої волелюбні діти.

Юнак. Україно моя! Яворова, співуча —
Скромний Пестеля дім у старім Тульчині,
Над ревучим Дніпром світла Канівська круча
І в народних руках, наче зброя разюча,
Гнів Шевченка живий, перелитий впісні.. (В. Діденко)

Звучить тужлива мелодія бандури.

Дівчина . Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть.
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні… ( Т. Шевченко)

Юнак і дівчина виходять зі сцени.

Звучить голос за сценою.

Правду кажуть: ставши рабом раз, залишишся ним назавжди. Припини свій плач, Україно! Найгірше залишилося позаду. Впродовж сотень років неволі ти бачила своїх знедолених жінок, своїх денаціоналізованих дітей. Твої міста палили вогнем, плюндрували твої родючі поля, нищили мову та віру протягом сотень років… Тобі вказували – що їсти, що говорити, у що вірити протягом сотень років… Ти не належала сама собі, твої дні були повні страждань, твої ночі були повні терору.

Відкривається сцена. На тлі чорного драпірування сцени стоїть дівчина, одягнена в просту білу сорочку, з терновим вінком на голові. Поруч ще 5 дівчат в українських костюмах.

Дівчина у сорочці, знімаючи з голови вінок і передаючи його 1-ій дівчині.

Невпинний час страждань, людського болю

Нам відраховує і днини, і хвилини.

Вінець терновий, оповивши волю,

Лежав і на чолі, й на серці України.

1-а дівчина бере вінок.

Він коле серце і стискає груди,

І голками впивається у тіло.

Чи не пора нам схаменутись, люди?

Інакше сонце б нам тоді світило!

2-а дівчина, беручи вінок від 1-ої.

Цей вінець клятий стільки зла накоїв,

Історію спотворив нанівець!

Він нашу пам’ять у могилі заспокоїв,

Безславний пророкуючи кінець.

3-я дівчина, беручи вінок від 2-ої.

Культуру, прадідами пещену віками,

Ламав, калічив і кидав в багно.

Розплющив він колючими руками

Ту віру, що народжує добро.

4-а дівчина, беручи вінок від 3-ої.

Намірився і дух до рук своїх прибрати,

Страх сіяти і душу засмітить.

Хотів би брата потравить на брата,

І мову батьківську занапастить.

5-а дівчина, беручи вінок від 4-ої.

Він міг би довго душі нам косити,

Принижувати і вбивать людину.

Ні, досить цей вінок носити,

Ти долі іншої достойна, Україно!

Звучить пісня “Ой у лузі червона калина…”.

Чорне драпірування спадає і відкривається заставка з емблемою відродження України. На жовто-блакитному тлі вишивані рушники, колоски пшениці і кетяги калини.

Читайте так же:  Молитва ольга серябкина

Звучить запис пісні Т.Петриненка “Україна”. Дівчина кидає терновий вінок і разом з іншими одягають український. Виходять зі сцени.

Голос за сценою.

Україна – країна смутку- і печалі – одягла свій розкішний вінок з рути і барвінку, пахучий і гарний.

Велична і свята ти, Мати-Україно,

Лише тобі карать нас і судить.

Нам берегти тебе, соборну і єдину,

Історії твоєї славу відродить!

На сцену виходить Мати-Україна ( в українському національному вбранні, пов’язана великою барвистою хусткою)

В минулому моєму стільки сили,

А нині смуток і печаль одна,

Я – мати, я під серцем вас носила,

Життя ж дала для щастя і добра.

Голос за сценою.

Народе мій, що ти без пам’яті і віри

Блукаєш в темряві, в імлі.

Забувши про святе в житті і світі,

Чи знайдеш собі щастя на землі?

Виходить дівчина-українка із запаленою свічкою

Яскравим світлом віра нам палала

І десять заповідей в душі нам дала,

Та чорна сила храми зруйнувала.

Так перша свічка, мов сльоза, стекла.

Гасить свічку і стає спиною до глядацької зали.

Виходить друга дівчина із запаленою свічкою.

Жорстокий меч кривавого терору

Вбивав, ганьбив і голодом морив,

Колючим дротом оповив довкола,

І другу свічку в морок опустив.

Гасить свічку і стає спиною до глядацької зали.

Виходить третя дівчина із запаленою свічкою.

Зневірився народ в своїх духовних силах,

Видео (кликните для воспроизведения).

Покірний тільки лезові меча,

Що стер з очей стрілецькії могили,

І третя згасла пам’яті свіча.

Гасить свічку і стає спиною до глядацької зали.

Звучить урочиста музика. На сцену виходить Жінка-Пам’ять у білому одязі та чорній хустині. В руках запалена свічка.

Неправда! Пам’ять знову відродилась,

Прийшла із остогидлого життя,

Щоб свічкою новою запалала

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх героїв пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просити.

Воскресне дух, я всіх вас закликаю

Людської пам’яті знов свічку запалити.

Дівчата-українки підходять до Жінки-Пам’яті і запалюють свічки.

Голос за сценою

Коли життя знов набирає сили,

У всі свята нехай воно палає.

І безіменні ті стрілецькії могили

Хай вдячна пам’ять наша звеличає!

Всі виходять зі сцени.

Звучить пісня “Ой та зажурились стрільці січовії” (слова і музика Р.Купчинського)у виконанні хору.

Юнак. На Україну нападала

З усіх усюд потворна тінь

І хижо пазурі вганяла

У синь її і золотінь.

Вони ішли під кулі перші,

Бо просто зневажали смерть,

І свято вірили, що вмерши,

Здолати можуть вражу твердь.

Що своїм духом заворожать,

Паралізують цілий фронт,

І чорна армія ворожа

Відхлине геть за горизонт.

Ордою мчать десятиліття…

Могили всюди і хрести.

Чи зможуть з молодого віття

Нові герої прорости?

Голос за сценою.

А потім – Соловки і Магадани, і могили, могили, могили…

На сцену виходить Мати-Україна.

Мати-Україна . Мої сини нескорені і горді,

Вісімдесятих в’язні політичні,

Безстрашно й дужо ви гукнули: “Годі!”

І правди слово мовили заклично.

Де ти, Василю, де ти, Стусе!

Вінок терновий сам собі одяг.

Згадати нині українці мусять,

Як вибороли синьо-жовтий стяг.

Юнак . Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас – Говори!

Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитайте у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога,

Чим солодший од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?

Чи в “моголах” і вмерти судила нам доля пихата?

Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

Що розцвів нам у думах смиренністю “меншого брата”?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова.

Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба. Стерпи!”

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваємхохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…( В. Баранов)

Дівчина .О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий гімн батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левів рев…

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним. (О. Олесь)

Юнак. Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми. Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг. (О. Олесь)

Читайте так же:  Ксения Петербургская сильная молитва

Звучить пісня “Рідна мова” (слова і музика П.Дворського)

Дівчина . Україно! Мій духмяний дивоцвіт,

Голубінь над чистим золотом колосся.

Через терни йшла до волі стільки літ,

І постав той світлий день, коли: “Збулося!”

Юнак . Україна моя починається
Там, де туга моя кінчається,
Край дороги, як пісня чаїна,
Починається Україна.

Україна моя починається
Там, де палуба грізно хитається,
Там, де в клекотах Чорного моря,
Б’є панцерник у царство горя.

Україна моя починається
Там, де панство навіки кінчається,
Де смереки у вільних Карпатах,
Як ракети, стоять на чатах.

Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна. ( П.Осадчук)

Звучить пісня “Україна” (слова і музика Т.Петриненка)

Твір на тему: «Україно! Ти моя молитва, ти моя розпука вікова!»

«Ми сини такого народу, що протаранював старий рабський світ бронепоїздом своєї ненависті» (Олесь Гончар)

– Моя Україно, кому моляться твої діти? Моя Україно, чи ти плачеш? Моя Україно, ти щаслива? Говори, моя Україно! Благаю, не муч цією нестерпною мовчанкою… Мої діти моляться до Бога, я чую їхні щирі слова. А якщо з нами Бог, то хто ж проти нас?

– Я не плачу. Вже не плачу — немає сліз. Всі виплакала за отими соколами, за Небесною сотнею, що боролась за мене тут і не припиняє битись на небі. Я щаслива… Та я й нещасна. Мої діти вмирають за мене. Вони б’ються за те, чому немає ціни в цілому світі, — за Вкраїну, за єдиний народ. Але я горда за своїх дітей: чи бачив хто більш палкий до волі народ?

– Українцю, ти благословенний жити на цій землі. Чого тобі не вистачає? Що тобі не дає полюбити свою рідну землю усім серцем? Чому ти їдеш за кордон, чому втікаєш?

– А як тут не втікати? Знаєш, чого я хочу? Я хочу, щоб у моїй країні ніколи не було війни. Нестерпно слухати новини про загиблих! Я не хочу прокинутись одного ранку і усвідомити, що я більше не громадянин незалежної держави. Я хочу тут жити, а не вмирати. Я хочу жити в суспільстві, яке може називатись європейським: некорумпованому, сучасному, презентабельному, полікультурному. Я хочу жити серед щасливих людей. Я хочу вищих зарплат, якісної й безкоштовної освіти, медицини високого рівня. Я хочу повноцінно жити у своїй країні.

– Українцю, мій брате, чому ж ти не цінував те, що мав? А ти знаєш, мій брате, історію своєї країни? Знаєш скільки крові і страждань, відчаю й надії, смерті й геройства бачила твоя земля — усе в небачених масштабах? А чи чув ти, що Україна — єдина країна у світі, де не викладалась історія цієї країни? Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті, бо історія була паспортом на загибель. А ти зможеш назвати хоч одну країну, де ще пролилося стільки крові, як у нас в Україні? Немає іншої такої! А чи знаєш ти, скільки винесла на своїх плечах лиха, жорстокості, ганьби, насильства українська жінка? О ні, українцю, ти цього не знаєш! Ти нічого не знаєш! Бо якби знав, то не говорив би так про свою країну. Через таких, як ти, в українців розвивається комплекс неповноцінності, зникає національна гордість. Бо ж якщо послухати тебе, то й справді немає чим пишатися. А моя Україна — благодатна земля. Їй потрібні лише щирі серця й працьовиті руки. Навчися цінувати хоча б те, що маєш. Українцю, запам’ятай: ніколи не кажи «хочу». Завжди повторюй: «Я хочу і я зроблю це для своєї країни».

Україно, ти моя молитва!

Гарно вбрана господа. Воходять дівчинка і хлопчик в українських костюмах з хлібом на рушнику.

(Тихо звучить музика).

Хлопчик: Добрий день вам, люди добрі!
Щиро просим до господи!
Раді вас у нас вітати,
Щастя і добра бажати!

Дівчинка: Хлібом-сіллю вас вітаєм
І здоров’я вам бажаєм.
Під веселий рідний спів
Посилаєм вам уклін.

(Хліб на рушникові кладуть на стіл прикрашений вишитими рушниками, колоска-ми пшениці та калиною).

Звучить пісня «Вишиванка» у виконанні вчителя музики та учня 5-го класу.

Хлопчик: Шановні гості! Сьогодні ми запрошуємо вас на свято, яке присвя-чуємо нашій Батьківщині, нашій Україні, її солов’їній мові, щирим пісням, запальним танцям.

Лунає музика (соловей, шум річки, вітру). Виходять Повітруля та Іванко.

Повітруля: Всією душею, всім своїм серденьком
Люблю тебе, рідний краю, земленька рідненька,
І вас люблю гори, ліси та гайочки,
І вас ріки повноводні, маленькі струмочки
Бо в тих річках та струмочках –
в чистій тій водиці,
Бачу тебе, рідний краю, дорога землице!
Ти мене годуєш як свою дитину,
Тому люблю тебе, земле, люблю Україну!

Іванко: Я згоден з тобою, моя добра подруго.
Немає в світі кращої землі, ніж наша Україна.
Ми любимо її родючу землю, води Чорного моря,
зелені верховини Карпат, розлогі ниви, тихі озера,
бистрі річки, темні діброви.
Люблю тебе Україно, наш тихий зелений рай.

(Музика стає голоснішою, звучить доки Повітруля й Іванко не сядуть, потім звук музики поступово приглушується).

Танець у виконанні дівчаток 5-х класів під пісню «Край».

I-й учень: Рідний край – це наша Україна,
Найкраща в світі, дорога земля.
Для нас вона, як матінка – єдина.
Її ліси, озера і поля,
Степи і гори, ріки і долини
Відчути прагнуть теплоту долонь.
Я все віддам для блага України –
Тепло душі і серденька вогонь.

II-й учень: Я буду вчитись, щоб знання здобути,
Нові зробити в світі відкриття.
Щоб корисним своїй державі бути,
І щоб прекрасним в нас було життя.

III-й учень: Тепло долонь і розуму, і серцю
Я Україні милій віддаю.
Люблю твої поля, річки й джерельця,
Люблю Вітчизну дорогу мою!

IV-й учень: Мій край чудовий – Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солв’я.

Пісня у виконанні учня 5-го класу «Два кольори».

I-й учень: Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях її боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо витримавши наругу, знущання, заборони.

Читайте так же:  Гомеопатия и молитва

Молитва до мови (дівчинка у вишиванці, розплетені коси зчервоною стрічкою на голові:

Мово! Пресвятая Богородице мого народу,
З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля,
Від зорі, й місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине.
Стою перед тобою на коліна і за всіх благаю:
прости нас, грішних, й не ховайся за чорнобильську межу,
а повертайся до нашої хати, звідки Тебе вигнано,
вернися до нашого краю. Прости! Воскресни!
Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом
від лісів – до моря, від гір – до степів.
Освіти від мороку і освяти Святоруську гору, Русь – Україну,
Возвелич, порятуй народ її на віки!

II-й учень: Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу.
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів, гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища, незрячу.

Звучить пісня «Україночка» у виконанні учениці 10-го класу.

I-й учень: Дійсно, багато знущань потерпіла наша українська мова. Але ми з впевненістю можемо заявити, що українська мова відроджується.

II-й учень:
Тож хай і надалі мужає наша прекрасна мова серед прекрасних братніх мов,
Живе народу вільне слово,
Цвіте над нами веселково,
як мир, як щастя, як любов.

У виконанні учнів 5-х класів звучить пісня «Веселкова».

I-й учень: Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то повіє радість і любов.

II-й учень: Українці вміють співати, веселитися.
А які влучні слова, вірші та веселі усмішки
Створюють українські письменники!
До вашої уваги гуморески Павла Глазового.

Кухлик

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: – Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: Што? Чево?
Я не понімаю.
– Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
– Да какой же кухлик здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови.
– на Вкраїні живете
Й не знаєте мови.
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
– у мєня єсть свой язик.
Ні к чему мнє мова.
І сказав їй мудрий дід:
– Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика
І не знає мови.

Учення – світ.

Зубрить дід англійську мову,
Хоч йому вже близько ста.
З словником казки дитячі
Помалесеньку чита.
– Пліз герт май шюз
мендід, бабо! –
Раз повів він мудру річ.
Баба злиться: – Що це значить?
– Постав валянки у піч.
Вранці баба діда будить:
– Гей-окей! Шурлей-мурлів!
Дід питає:
– Що це значить?
– Правий валянок згорів.

З давніх-давен пісня для українського народу була, є і буде тією живою водою, що зцілює душу, підносить дух, вселяє віру і надію. Зароджувалася пісня в працях і забавах, у календарних обрядах та ритуальних дійствах наших далеких предків.

Була вона з козаками і в походах, і в турецькому полоні, і на жалібних тризнах, ночувала при чумацьких вогнищах. А також пісня була розрадою після тяжкої праці. Українці – народ веселий, велику кількість жартівливих пісень присвячували сімейним відносинам.

Виконується інсценізація пісні « А мій милий вареничків хоче. »

Дівчина: А мій милий чорнобривий вареничків хоче,

А мій милий чорнобривий вареничків хоче.

Хлопець: Навари милая , навари милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!

Дівчина: Тай дров же нема, милий мій, миленький.
Тай дров же нема, голубе сизенький!

Хлопець: Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая!

Дівчина: Та й сил вже нема, милий мій, миленький.
Та й сил вже нема, голубе сизенький!

Хлопець: Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, уха-ха, моя чорнобривая!

Дівчина: А з ким будеш доживать, милий мй, миленький?
А з ким будеш доживать, голубе сизенький?

Хлопець:
Із кумой, милая, із кумой, милая,із кумой уха-ха, моя чорно-бривая!
Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая!

Дівчина: Так ходім же додому, милий мій, миленький,
Вареничків наварю, голубе сизенький!

Хлопець: Навари милая , навари милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!

На сцену виходять учні:

I-учень Ось небо блакитне і сонце в зеніті!
Моя Україна – найкраща у світі!

II-учень Моя Україна – це ліс і озерця,
Безмежні степи і чарівні джерельця.

III-учень Красиві пейзажі і гори високі,
Маленькі струмочки і ріки глибокі.

IV-учень Міста старовинні і замки прекрасні,
Великі будови і дуже сучасні.

V- учень Сади чарівні, мальовничії села,
Моя Україна – це пісня весела.

VI-учень Це щира, багата, як світ, її мова,
Крилата, така мелодійна, чудова!

VII-учень Її оберіги – верба і калина.
Найкраща у світі – моя Україна.

VIII-учень Бо нам найрідніша Вітчизна і мати.
То як же нам, дітям, її не кохати!

IX-учень Моя Україна – козацькая слава!
Така волелюбна і мирна держава.

X-учень Вона дорога нам, і рідна, і мила,
Бо світ перед нами, як мати відкрила.

XI-учень Вітчизно свята, дорога Україно,
Для кожного з нас ти у світі – єдина.

Видео (кликните для воспроизведения).

У виконанні учениць 5-х класів звучить пісня «Калина»( дівчата співають та танцюють.) На останньому приспіві виконавці прощаючись роблять відповідні рухи руками. На сцену на поклон виходять всі учасники концерту,свято закінчається.

  • Бур’янова Тетяна Василівна – вчитель історії;
  • Старіченко Лариса Дмитрівна – вчитель української мови та літератури;
  • Гончарова Надія Володимирівна – вчитель музики.
Твір україно ти моя молитва
Оценка 5 проголосовавших: 1

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here